Звичайні люди... звичайні Герої!

Два роки назад, нашу групу БУРу (Бобровицький укрепрайон), яка вирушила на зачистку рашистів, що проривались з Яцево, накриють ворожими мінами.

Вітя Житник загине, Андрюха «Бензовоз» отримає чисельні поранення, а у мене відірве ремінь автомату та ногу.

Мене врятує Сашко Петренко, який накладе слизький від крові, гумовий джгут Есмарха, на залишки ноги.

Вітя Житник помре саме там, зі зброєю в руках, встигнувши сказати, щоб рятувались без нього, бо розумів, що його поранення були смертельні.

Андрюху «Бензовоза», який першим відвідав мене у реанімації, (викинуть) випишуть з госпіталю на третій день з чисельними осколками у тілі та просто відправлять додому.

Кілька днів потому наш кулеметник, Сергій «Малиш» Кривоносов, буде шукати на лугу відірвану голову нашого бойового товариша, Олега "Завгара".

Стікаючи кров’ю від чисельних поранень помре біля Новоселівки Вовік Пелека.

А Андрій дострелить молоду вівчарку - Сармата, якому вибухом відривало лапи.

До 24.02.2022 року звичайні люди.

Коли на нашу землю прийшов ворог, вони, звичайні люди, встали на його шляху зі зброєю в руках і не вагаючись віддали життя за рідне Місто.

Більшість з них за два роки, не отримав ніякого статусу учасника бойових дій, ніякої медалі За Оборону Чернігова, ніякого банеру на Алеї Героїв, ніяких грошових винагород або поховань на військовому кладовищі.

Вони знов стали звичайними людьми та працюють, як працювали.

Звичайні люди.

Пишаюсь, що мав честь воювати поруч зі звичайними Героями!

Віктор Вєткін, facebook.com