Про зло-реформи... Приватизація під час війни - найкращий зразок абсурдності того, що відбувається в нашій економічній політиці

При цьому у нас люблять тиражувати низку стереотипів.

Приватний бізнес – завжди ефективніший. І у приватному бізнесі немає корупції.

Розкажіть про це клієнтам облгазів та обленерго, які хотіли підключитися до мереж чи провести технічні заходи на своїх виробництвах із реконструкцією мереж.

І натрапили на узаконені хабарі у вигляді ТУ.

Саме тому посада газового інспектора, наприклад в Бориспільському районі, за чутками, коштує десятки тисяч доларів.

Розкажіть про відсутність хабарів за своєчасні розрахунки постачальникам товарів у торгових мережах.

Уявіть, якби зараз залізниця, магістральні мережі Енергоатом перебували у приватній власності.

Сама собою приватизація перестав бути абсолютним добром чи абсолютним злом.

Приватизація – інструмент проциклічної чи антициклічної економічної політики.

Наприклад, у Великій Британії після Другої світової, провели масову націоналізацію металургії, транспорту, банківської системи, що видобувають галузей.

Рівень державної участі економіки збільшився до третини.

Так Британія подолала повоєнну розруху, безробіття та кризу.

Держпідприємства тоді виконали роль антициклічної політики, коли бізнес було забезпечити драйв економічного розвитку.

За часів Тетчера, на іншому відрізку ділового циклу, пройшла масова приватизація держпідприємств.

У 90-ті уряд Блера вирішив, що приватизація 80-х не принесла державі чесної ціни і ввела податок на активи, "надуті вітром".

Власники доплатили державі приблизно 5% п'ятирічного прибутку найбільш капіталізованих бізнесів (прибуток на акцію).

За ці гроші (5 млрд фунтів) держава побудувала робочі навчальні центри по всій країні для перекваліфікації робітників та персоналу.

Під час пандемічної кризи, для проведення тієї самої антициклічної політики (коли бізнес згортає активність) держави по всьому світу націоналізували компанії або купували їх акції.

Навіть ФРС у США розширили інструментарій надання ліквідності з трежерів та іпотеки на корпоративні цінні папери.

Тобто працює простий принцип.

На піку ділового циклу, коли ціна активів зростає та бізнес формує драйв розвитку, проводимо приватизацію на максимумі ціни та динаміки зростання.

На дні кризи використовуємо держпідприємства як інструмент антициклічної економічної політики, створюючи за їх допомогою робочі місця та амортизуючи глибину падіння ВВП.

Начебто великі істини.

І, до речі, чиновники, чинять саме так.

Під час кризи купують будинки, що подешевшали, квартири, елітні авто на нульовій розмитненні.

Чиновники чомусь не продають свої будинки на ціновому дні.

Наші політичні еліти розпродали масу своїх бізнесів на піку зростання у 2006-2007 та 2012 роках.

Чому ж для своєї країни вони хочуть іншого?

І не лише бажають, а й роблять свої зло-реформи...

Олексій Кущ, facebook.com