Максимально ремарківський уривок тексту. Тут є все характерне — і невиліковно хвора дівчина, і захоплений автогонщик, і філософія життя, і гумор, і навіть кальвадос.
Ліліан стояла біля вікна у своїй кімнаті. За вікном було озеро. Ніч. Вітер. Весна шуміла в платанах на площі та у хмарах. Увійшов Клерфе. Він обійняв її. Вона обернулася і подивилася на нього.
- Ти не боїшся? — спитала вона.
- Чого?
— Того, що я хвора.
— Я боюся зовсім іншого: під час гонок при швидкості двісті кілометрів у мене може луснути шина переднього колеса, — сказав він.
Ліліан раптом зрозуміла, чим вони схожі один на одного. Вони були люди без майбутнього. Майбутнє Клерфе тяглося до наступних перегонів, а її — до наступної кровотечі.
— Щодо цього існує одна коротка історія. У Парижі за часів гільйотини повели на страту засудженого. Було холодно, а шлях виявився довгим. Дорогою конвоїри зупинилися, щоб підкріпитися вином. Будучи людьми добрими, вони простягли пляшку засудженому. Він узяв пляшку і, подивившись на неї, сказав: сподіваюся, ні в кого з вас нема заразної хвороби. І лише тоді випив. За півгодини його голова скотилася в кошик. Цю історію мені розповіла моя бабуся, коли мені було років із десять. Вона випивала по пляшці кальвадосу на день. Усі пророкували їй ранню смерть. Але вона жива й досі. А пророки давно померли.
"Життя в борг" - Еріх Марія Ремарк
Зі сторінок FB
Комментарии
1