Як би це сказати більш пристойно, ніж насправді крутиться на язиці…
Це - пенсійне посвідчення моєї бабці (по матері) - МАТІОС ГАФІІ ІЛЛІВНИ. По- сільському - ЇЛАШИХИ. 1911 року народження. Колгоспниці колгоспу Кірова Путильського району Чернівецької області. Пенсію їй призначили в 1967. Її Середньомісячний заробіток в колгоспі складав 4 руб. 87 коп. Пенсія - 12 рублів.
Я цих 12 рублів (де бідні і низьковрожайні грунти, рідко хто з колгоспних пенсіонерів мав більше 7 крб - ред.) з дитинства запамʼятала, як «отченаш». (Сьогодні знайшлося підтвердження).
Гумові чоботи в той час коштували 6 руб. 1 кг воловини - 3. Кілограм цукерок - 3-7 руб. Варена ковбаса (ліверна) - 2.90. Ситцева сукня - 3 руб.
Бабця ще платила з пенсії податок на хату, за електрику, за радіоточку, навіть памʼятаю якусь одноразову плату у не зрозумілий мені тоді «фонд миру».
У діда-колгоспника (1906 р.н.) пенсія була набагато менша через інвалідність: дід з дитинства залишився без ока, а «визволителі» в 1943, коли брали «западенців» у куфайках і без зброї воювати з німцями, пальцем вибили дідові штучне око, привезене ще «за Румунії» сільським лікарем-євреєм Корганом із Ясс. Хотіли перевірити, чи справді він невидющий.
Дід Власій подякував світові у 1991, бабця - 1997.
Як вони ще склали на ощадкнижку недоторканні 800 рублів «на требу» (тобто на похорони для обох) - я не знаю дотепер! Помагала, очевидно, корова, свиня, кури, город. Одягу майже не купували: були вельми ощадливі і акуратні.
…Вони так і не дізналися, що їхні заощадження пропали: діти після смерті батька поклали у руки матері свої гроші, обдуривши її, що без неї, по «блату» забрали гроші з пошти.
…В чернівецькому архіві я знайшла протокол колгоспних зборів с. Розтоки за 1950 рік. Там синім по білому написано, що мої дід з бабою здали до колгоспу КОНЯ, ВІЗ, ТЕЛИЦЮ, багато ҐРУНТІВ, залізний ланцюг, насінні барабулі і ще дрібніші речі, які не обліковувалися через їхню малу вартість. Я від діда з бабцею знаю, що конкретно означало те слово ґрунти: Улога, Черешнів, Яма, Горбичок під Борсуківкою.
…Бабуся до смерті мала надію, що колись таки будуть ділити паї і їм віддячать за забране до колгоспу майно.
Віддячили. 12 рублями пенсії і вкраденими 800 рублями «з пошти».
…я знаю, що дотепер не тільки на Буковині ще водиться рідкісна порода ЖДУНІВ, в яких залишаються мУльки в голові…
Якщо і ви знаєте таких, покажіть їм пенсійну книжку моєї бабусі, яка народила 18 і виростила 6 дітей, яку в тодішніх газетах називали з дідом «фундаторами колгоспу», а потім його, діда, - бригадира колгоспної будівельної бригади брали на МГБ, трощачи пальці у дверях. Так, задля профілактики. Бо тими місцями у горах, де дід будував, до 1954 р. ходила «партизанка». І дід з бабцею, звичайно, багато чого і кого знали. А ще більше з собою забрали в могили. Але і я знаю: вони нікого не продали, не вкрали і не обмовили.
…Подеколи такі знання діють краще, ніж ліки.
Часи завжди страшні. Лиш кожен час по-своєму.
Мария Матиос, facebook.com
"НЕ ДАШ ХАБРЯ – ЗАЛИШИШСЯ КРІПОТНИМ": ЯК У СРСР ПРАЦЮВАЛА (БЕЗ)ПАСПОРТНА СИСТЕМА
У 1930-х у СРСР повернулося кріпацтво – було прийнято закон, який позбавив селян свободи пересування. Мається на увазі паспортна система, яка не поширювалася на селян. Паспорти вводилися тільки для мешканців міст, робочих поселень, новобудов та радгоспів.
З початком колективізації дрібні сільськогосподарські виробники було оголошено поза законом. Заповідана Леніним боротьба з "дрібнобуржуазною стихією" досягла апогею на початку 30-х. Якщо у 20-ті роки ще можна було виїхати з країни, то після проголошення курсу СРСР на індустріалізацію кордон закрили, щоб не допустити масових втеч із радянського "раю".
З 1928 р. почала діяти система трудових таборів, де ув'язнені заробляли собі право життя виснажливим безоплатним працею. На Північ потяглися ешелони з мільйонами в'язнів.
Селяни почали масово тікати до міст чи взагалі подалі від рідних країв. Наприклад, порівняно з 1926 р. населення Донбасу 1939 р. зросло аж у чотири рази (1926 рік – 923 тис. жителів, 1939 р. – 3 млн. 629 тис. 673 жителів). І це не стільки через зростання промисловості, скільки через масову втечу до міста селян з Приазов'я та інших місць України та росії.
Навколо Москви та Ленінграда встановили 50-кілометрову зону, в межах якої заборонялося проживати "соціально-небезпечним елементам" – політичним засланцям, колишнім ув'язненим. Якщо людина не могла довести свою особу міліції (треба було показати паспорт), її затримували. Якщо паспорт так і не знайшовся, людину висилали за межі зони.
Таку саму зону (але 30-кілометрову) було встановлено навколо Харкова – тодішньої столиці УРСР. 1934 р., коли столицю перенесли до Києва, зону теж перенесли.
17 березня 1937 р. в СРСР було прийнято ще один закон, який позбавляв селян свободи пересування. До тих, хто мав право на отримання паспорта, почали входити мешканці міст, робочих поселень, новобудов та радгоспів. Селян – "забули".
Без паспорта свобода пересування була обмежена. Голова колгоспу у селі мав необмежену владу над селянами, бо брав участь у розподілі матеріальних ресурсів, міг дати довідку для виїзду із села на роботу у місті. У СРСР селяни-колгоспники почали вільно отримувати паспорти лише з 28 серпня 1974 року.
Фото книжки колгоспника 1930 року народження:
...яке тяжке життя прожили люди. Важке і безправне. Паспорти почали видавати з 1974 року, а без паспорта ти нікуди не можеш поїхати, хіба-що на деякий час, випросивши в сільраді довідку, написану на папері, без фотографії, але з печаткою. З таким аусвайсом тебе ніде не приймуть на роботу і не поселять - довіку прикріплений до колгоспу. Виїхати можна було за оргнабором (наприклад, на будову) або вступивши на навчання у інститут або технікум.
А щоб поїхати вчитися - треба було добряче приплатити голові колгоспу й сільради, бо без цього будь хоч найсвітлішою головою - тільки до корів, до телят, до ниви без вихідних.
То варто ше згадати за облігації які видавали замість грошей з обіцянкою що колись озолотяться і 7 грам пшениці за трудодень. Всі облігації, які були (а це мали бути гроші) пішли потім у грубку.
З відкритих джерел
Комментарии
0Комментариев пока нет.