В 1948 році Сталін відмінив святкування Дня Перемоги. Автоматично було припинено виплату для ветеранів війни грошового додатку до орденів та медалей. Для інвалідів війни то був необхідний для виживання мінімум.
Причин жорсткої політики радянської держави щодо учасників бойових дій було декілька:
1. Економіка країни була напівзруйнована. Але СРСР на відміну від інших країн, які постраждали від війни, отримувало найбільші репарації. Крім того з території Європи, яка підпадала під вплив радянської армії, в необмеженій кількості вивозилися матеріальні ресурси.
Усе це в першу чергу витрачалося на особисте збагачення військової та партійної верхівки СРСР, розбудову військ НКВС і армії. Великі кошти йшли на військові операції, що були спрямовані на післявоєнний розподіл світу та розширення території соцтабору.
Державою практично не вливалися дотації в економіку та сільське господарство. Це призвело до руйнації внутрішніх економічних механізмів, зубожіння населення та голоду 1947 року.
Життя звичайної людини в СРСР не цінувалося.
2. Після війни залишилось мільйони покалічених тіл і душ. Їх скупчення не можна було допускати на вулицях міст і сіл. То була грізна сила. У ветеранів війни кипіла злоба не тільки на гітлерівців, але й на своє злочинне командування.
Сталін боявся демобілізованих, не повністю підконтрольних йому солдатів. На відміну від більшості радянського народу, вони відчули в бою смак свободи.
Під час війни виросло нове покоління командирів-героїв. Вони мали вищий, ніж у радянського вождя, моральний авторитет серед солдатів.
Сталін не терпів моральної конкуренції. Тому ще в 1937 році розпочав "генеральну чистку" у Генштабі, яка хвиля за хвилею до 1941 року винищила всю досвідчену та освічену військову еліту Радянського Союзу.
В результаті чистки маршалами та командувачами фронтів ставали "слухняні" фанатики такі як Тимошенко, Жуков, Павлов... які не мали ні якісної військової освіти ні практичного досвіду ведення війни. Їхнім головним достоїнством було точне виконання вказівок Сталіна.
Чистки досвіченої військової еліти продовжувалися після війни. Залишалися живими і не забутими лиш ті герої Радянського Союзу, які доповнювали особистий ореол слави диктатора.
3. Радянські солдати в переважній більшості були із сіл. Вони не знали, що таке електрика або вода в хаті, у них не було паспортів і права вільно покидати місце свого проживання, вони могли працювати тільки в колгоспі, вручну обробляли землю, платили податки з кожного дерева, свині чи курки, в когоспах працювали за трудодні, терпіли державні позики та штрафи, а за їх невиплату - репресії та переселення. Селяни не мали конституційного права на приватну власність.
Радянські солдати-селяни побачили в Європі розвинуте та прибуткове сільське господарство. Воно було здатне кормити міста та армію і при тому вільно розвиватися у рамках чесних ринкових відносин.
Споглядання реальності підривало основні постулати сталінської ідеології. Сталін стверджував, що селяни повинні лиш обслуговувати робітничий клас. Тобто їхня доля в радянській системі - пожиттєве рабство.
Аби зберегти в СРСР феодальний колгоспний лад та классове кріпацтво необхідно було приймати жорсткі міри контролю та тиску на особистість.
4. У радянського народу було велике сподівання на те, що після війни кліщі диктатури ослабнуть, що спільна біда об'єднає народ і владу, що, хоч трішки, але люди заживуть краще.
Ці сподівання виявилися марними.
Сталіним були побудовані в Казахстані "особлаги". Це були тюрми для радянських солдатів, які підозріло висловлювались під час війни про радянське командування чи державу.
Позаду діючої радянської армії йшла ще одна армія НКВС. Вона масово арештовувала "підозрілі елементи" та ув'язнювала їх прямо на фронтах.
Переважна більшість інвалідів війни до 1953 року було вивезено за межі міст та ізольовано. Вони розміщувалися в спеціальних "лепрозоріях", куди було заборонено доступ стороннім особам.
Видео YouTube не загружено без разрешения категории «Внешние медиа».
Згідно з даними військового історика Крістіана Шрайта кількість радянських військовополонених становила 5.7млн. чоловік. Всі, хто вижив в полоні та поверталися на Батьківщину вільно або примусово, потрапляли після війни в ГУЛАГ як "зрадники" та "вороги народу".
До 80-их років вони не визнавалися державою як учасники бойових дій, і сприймалися в суспільстві на рівні з військовими злочинцями. Наказом Сталіна номер 270 сім'ї військовополонених підлягали репресіям.
Радянська "ідеологія перемоги" викреслила цих жертв війни з книги вселюдської пам'яті.
5. Святкування Дня Перемоги були впроваджені аж в хрущовські часи. Це був особистий антисталінський політичний піар Хрущова в контексті політики "розвінчання культу особистості".
Паради до дня Перемоги з'явилися лиш за керівництва Брежнева.
В брєжневські часи паради можна було проводити вже безпечно і помпезно, з демонстрацією військової могуності СРСР. До того часу вже повмирало більшість реальних бойових ветеранів, ходяча правда, яка була небезпечна для радянської пропаганди - "м'ясо війни".
Радянське пропагандиське гасло "ми за ціною не постоїм" то радше "риторика шпани", а не природня біль за загиблими людьми.
Офіційні данні кажуть, що радянська сторона втратила 41 млн. 979 тис. чоловік. Для порівняння. Велика Британія втратила за всю ІІ Світову війну до 200 тисяч чоловік. Кількість солдатів, про яких нічого не відомо, обраховується десятком чоловік. Кількість зниклих без вісті у СРСР рахується мільйонами.
6. Другу Світову Війну перемогли вільні люди всього світу.
Ті російські солдати, які напали на Україну - то не нащадки тих героїв. То плем'я рабів, які не знають що таке свобода. Серед них одиниці ідейних. Злебільшого вони воюють за гроші через страх і за можливість поцупити щось чуже, бо свого вони не мають.
Їх виховали у рабській покорі вчорашні вертухаї ГУЛАГу. Свобода для них - то право безкарно грабувати і вбивати, яке їм дає "хазяїн". Вони не знають як інакше ще можна заробити і тому вбивають сліпо і вмирають тупо.
Коли росіяни у 2014 році вдерлися до України, то здавалося, що зло перемогло правду. Але, як показує історія, правда тактично відступала, а стратегічно завжди перемагала. Тепер для росіян настав час правди.
І правда на боці України.
Денис Торгонський, facebook.com
Комментарии
2