Чому відбувається відплив талантів, інвестиційних ресурсів, підприємницької активності і хто в цьому винен? У виданні DT.ua намагалися дати відповідь на ці питання.
***
Ці питання я чую постійно на ефірах та зустрічах. Передусім це відбувається тому, що для багатьох українців корупція під час війни стала своєрідним вироком існуючої пострадянської системи та свідченням часткового поразки Майдану.
Адже корупція була і раніше, тільки зараз вона відбувається найбільш цинічно та сухвало на тлі десятків тисяч загиблих і поранених на фронті та по всій країні. Це ті, що навіть для багатьох українців, які звикли до нахабства та безкарності вітчизняних корупціонерів, за межею добра та зла. Головне — багато хто з нас зрештою зрозумів, що це дорога в нікуди. Не лише для країни в цілому, а й для окремих українців, їхніх батьків та дітей.
Та головне — люди хочуть почути відповідь на запитання: коли це все припиниться? На жаль, мушу зізнатися, що не припиниться. Ми самі маємо це зупинити. Якщо ми не обіймемо суб'єктної позиції — як бізнес, як громадянське суспільство, то корупціонери самі по собі не здадуться.
Чому? Та хоча б тому, що в нашій країні корупція приноситиме близько 500–600 млрд грн «ренти» на рік. Вони заробляють більше, ніж усі прибутки бізнесу разом, — вони сильніші і, на відміну від нас, не здають своїх позицій. У них кланова солідарність, знову ж таки, на відміну від нас. Вони побудували вертикальні та горизонтальні зв'язки.
І ситуація, на жаль, погіршується. Наприклад, кількість рейдерських атак зросла, понад 45% підприємців зазнавали тиску з боку контролюючих чи правоохоронних органів протягом останніх двох місяців. Близько 30% вказують на те, що тиск посилився порівняно з тим, що було. Отака картина.
У нас зараз існує дуже високий ризик того, що бізнес може бути критично видавлений з України. Ми вже втратили 12% доданої вартості через бізнес-міграцію та можемо втратити більше. Ми можемо отримати остановку інвестиційних проектів, які так чи інакше є у країні.
Хто винуватий, або Що робити?
Ключове запитання: що з цим робити? По-перше, не здавайтесь. Ми, наприклад, започаткували «Маніфест 42» — об'єднання бізнес-асоціацій. Ми створили «Коаліцію українських бізнес-спільнот за модернізацію України», і я маю честь очолити Раду цієї коаліції.
Ми зараз шукаємо шляхи, як інструментально побудувати протидію силі таких владних структур. Але, з іншого боку, ми також працюємо системно. Так, вдалося провалити недолугий і просунути найкращий законопроект про перезавантаження Бюро економічної безпеки.
Нині ми працюємо над перезавантаженням Кримінального процесуального кодексу, митниці, щоб контролюючі та регуляторні органи перестали бути органами тиску. Щоб було впроваджено презумпцію невинуватості бізнесу, щоб були декриміналізовані економічні злочини. Щоб економічну підслідність мало лише БЕБ, яке ми зараз повинні разом перезавантажувати.
Головне, що треба, щоб сам бізнес, по-перше, почав працювати за правилами і почав платити налоги. А по-друге, коли у бізнесу вимагають хабаря, у цей момент він має звертатися до НАБУ, чи до «Коаліції українських бізнес-спільнот», чи до «Маніфесту 42».
Там уже є навчені люди, які допоможуть бізнесу зробити так, щоб не лише цей податківець, а й усі ті, хто піде потім його захищати, — усі вони більше ніколи не потрапили до державних установ. І щоб вони обов'язково опинилися під слідством і за ґратами за свої незаконні справи. Ми маємо чинити опір. Іншого шляху немає.
Проте бізнес боїться. Бізнес прямим текстом каже: «Ок, я там по податківцях можу дати свідчення, але в них є родичі у прокуратурі, у місцевій СБУ чи у ДБР. Можливо навіть, податківців ми посадимо, але і вони потім мене посадять. Пришить мені зв'язки з росією, або ще щось по іншій лінії, або навіть і зовсім щось там вигадають, і я опинюся під іншою справою».
Тож нам треба бути обережними. Але разом ми обов'язково з цим упораємось. Зараз ми якраз працюємо над цією інфраструктурою для підтримки такого бізнесу.
Дійсно, бізнес боїться фінансувати аналітичні центри, медіапроекти, політичні партії. Боїться, бо сподівається, що «ну, ми тишком-нишком якось виживемо і переживемо це все». Але це виживання, на жаль, робить нас дуже і дуже крихкими і дає силу тим, хто зберігає цю корумповану і вже навіть не олігархічну, а просто бандитську систему, яка просто таки воює з бізнесом.
Безумовно, це не є вичерпною характеристикою держави. У державі, її інституціях насправді є багато притомних людей, з якими можна і треба говорити. Ці люди є в Офісі генпрокурора, НАБУ, НАЗК, Міністерстві економіки, Міністерстві фінансів, офісі президента.
Ми зможемо захиститися лише тоді, коли перестанемо боятися вести з ними непросту розмову про корупцію. Тільки тоді корупційна система не матиме сили. Ми не боїмося путіна, ми не боїмося ядернї зброї, то чому ми боїмося доморощених злодіїв? Їм так само треба чинити опір. Вони такі самі вороги України, як і солдати путіна.
Гарні приклади — Юрій Зозуля та Олександр Соколовський. Вони не бояться виходити та публічно говорити про все те, що робить той чи інший орган. Якщо вони можуть, то зможуть і інші.
При цьому, на мою думку, покарання корупціонерів — це мала частина боротьби з корупцією. Антикорупція — це передусім побудова іншої системи. Ми зосереджені на тому, щоби була нова митниця, нова БЕБ, новий КПК, нова прокуратура, нова податкова, і ми працюємо над цим. І я думаю, що у 2025 році ми цього обов'язково доб'ємось.
«Не можна розходитися після Майданів»
Нещодавно я зустрівся з головним редактором одного з найвідоміших українських суспільно-політичних видань, і вона сказала мені серед сотні дуже класних фраз і сенсів одну дуже важливу фразу: «Суспільство не розуміє, що не можна розходитися після Майдану, — після Майдану робити те, що ви робили до цього, треба ставати владою».
Стати владою означає, що бізнес має фінансувати аналітичні центри, фінансувати незалежні ЗМІ, спільно фінансувати громадянську освіту, фінансувати політичні партії, делегувати своїх представників до парламенту, у політичні сили, делегувати своїх керівників до управління державною системою, навчати державних менеджерів, допомагати професіоналізувати державну службу .
Якщо ми хочемо справжньої модернізації країни, то маємо інвестувати в це. При цьому інвестувати організаційний ресурс, фінансовий ресурс, смисловий ресурс. І діяти — це має бути одна з наших повсякденних завдань. І поки ми цього не робимо, корупціонери будуть сильнішими. Вони, наприклад, знову нагромадили фінансовий ресурс.
І ми знову маємо стрибнути через голову, щоби перемогти корупціонерів на виборах. І, найшвидше, ті, кого ми знову оберемо на виборах, теж корупціонуються, бо сенси там залишатимуться незмінними. І типологія влади залишиться незмінною, якщо ми не візьмемо влади до своїх рук.
Власне, назва моєї колонки на ZN.UA саме так і звучить: Як громадянському суспільству взяти владу в країні . У нас є бачення того, яку країну ми хочемо побудувати. Ми хочемо будувати країну можливостей із людиноцентричною державою, з відповідальними громадянами та безпечною средою. Країну, яка буде глобальним суб'єктом. Є у нас і чітке уявлення про те, як це зробити. Ми розробили багато політик, але у нас немає достатньої критичної маси людей, які готові це робити щодня. На жаль, недостатньо ресурсів, тож ось наше завдання на найближче майбутнє — накопичити ресурс і потім делегувати людей.
Україна відштовхує українців, які опинилися за кордоном
Наступний питання, який потребує осмислення: якою має бути державна політика щодо українців, які зараз живуть за кордоном?
На мою думку, наразі держава відштовхує українців. Вона продовжує вичавлювати з України таланти та підприємців. Намагається налякати тих, хто вже за межами України.
Це категорично неприпустимо. Українці повернуться тоді, коли Україна буде найкращим місцем для народження дітей, створення ідей, реалізації бізнес-прагнень, інвестування. Потрібно не залякувати українців по всьому світу, а працювати над привабливістю середовища.
Насправді головна проблема України не у безпеці — проблема у безперспективності, у відсутності ясності. Коли в державі найбільша проблема під час війни — це непередбачувані дії самої держави, яка, наприклад, у будь-який момент може погіршити умови для вітчизняного бізнесу, це ж нонсенс. Бо саме бізнес своїми налогами фінансує нашу оборону.
Держава повинна створити всі умови для нормального існування українців за межами України — зробити так, щоб українці реалізовували своє бажання допомагати своїй країні тим способом, яким вони можуть, жертвуючи через донати, через часткову сплату податків в Україні, через інституцію підвійної резиденції тощо.
За кордоном переважна частина цих людей опинилась не від гарного життя, а частично і внаслідок недалекоглядних дій самої держави. Розуміння, що держава піклується про них, що держава залишається людиноцентричною, хоч би де був українець, у рази підвищує шанси на повернення цих людей.
-
Андрій Длігач, д.е.н., професор КНУ імені Тараса Шевченка, футуролог, глобальний амбасадор Singularity University, голова Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України, керівник проекту «Голос Громадянського суспільства», співзасновник Центру економічного відновлення, голова Центру соціальних змін і поведінкової економіки,
Джерело: ZN.ua
Комментарии
2