Геній Наполеона та середньовічна росія...

Наполеон став імператором не просто "за фактом", а тричі законно!

Багато хто думає, що він просто узурпував владу. Але ні — його шлях до імператорської корони був не самозахопленням, а майже юридичним шедевром.

По-перше, його офіційно вибрав імператором Сенат.

18 травня 1804 року Сенат видав постанову (Sénatus-consulte), згідно з якою «правління Республіки доручається Наполеону Бонапарту як спадковий імператор французів».

Отже, все виглядало чинно: не переворот, а як би «логічне продовження республіканської влади».

На цьому Наполеон не зупинився. Він виніс питання на всенародне голосування – плебісцит. Про це майже ніхто не пише, а це є ключовим моментом. І це не як за Брежнєва, коли голосували партійні та приєднані до них. У голосуванні брали участь усі дієздатні громадяни (пам'ятаємо "равенство і братство") - і вищі, і нижчі верстви суспільства. Тобто спочатку його обрав Сенат, а згодом - народне голосування.

Результати були «фантастичні»: близько 97%. Так, тоді не існувало таємного голосування, але ідея «імперії народу» справді надихнула маси. Люди втомилися від революцій, гільйотин та нескінченних зборів - вони хотіли порядку, герба та обличчя на монеті.

Франція продовжувала називатися Республікою. Наполеон був «Імператором французів», а не «королем Франції». Навіть на монетах карбувалося République française.

Юридично – республіка. Політично – монархія. Психологічно – полегшення.

Наполеон був першим, хто зрозумів: народ любить не революції, а сильних лідерів із гарним піаром та зрозумілим брендом. "Імператор французів" звучало набагато надійніше, ніж "Перший консул №2".

Щоб закріпити все на релігійному рівні, він запросив Папу Римського Пія VII на церемонію коронації. Хоча, варто зазначити, освічені кола (на зразок Лапласа чи Вольтера) вже не надавали цьому сакрального значення. Але це було важливо традиційно.

Але, як відомо, Папа приїхав все ж дарма:

корону Наполеон поклав на себе сам.

Жест був простий і зрозумілий — «дякую, святий отче, але тепер ми самі роздаємо корони».

Але головне – чому його справді вважали «батьком Нації»?

Тому що він був не просто правителем, а творцем сучасної Франції.

Розпочався будівельний, адміністративний та юридичний ренесанс.

Він дав країні:

- Цивільний кодекс (Кодекс Наполеона) – юридичну Біблію Європи.

– Державний банк – Банк Франції, який живий досі і чий статут майже не змінювався до 1900-х років.

- Освіта – відірвав школу від церкви, зробив її державною.

- Дороги, канали, шосе – мережа, що зв'язала країну.

- Нумерацію будинків - саме йому спала на думку геніальна і проста ідея нумерувати будинки з одного боку парними, а з іншого - непарними числами. Такої системи до нього не було ні в Петербурзі, ні в Москві, ні в Європі.

— Адміністративну систему префектур – ясну та дієву. Вперше розділив міські служби (наприклад, пожежні та дорожні служби), щоб уникнути плутанини.

Він усунув внутрішні мита та феодальні пережитки,

Понад те, у Європі він усував феодальні пережитки. Найважливіше – він скасовував внутрішні митні бар'єри. Уявіть: щоб провезти товар із одного французького міста до іншого, потрібно було платити мито. Це було знущання з торгівлі та людей. Наполеон це скасував, перетворивши Францію зі клаптичного ярмаркового хаосу на єдину економічну машину.

Що таке геній? Це коли всі живуть, не бачачи очевидних проблем, а одна людина дарує просте рішення: «Ось так — легше, розумніше, простіше».

Він скасував інквізицію в Іспанії, дарував конституцію, але духовенство підняло народ проти прогресу. У результаті Іспанія півтора століття з кров'ю йшла до того що, що Наполеон хотів зробити за півтора року.

Така іронія історії: геній будує – народ пручається, а потім ставить йому пам'ятники.

Щоправда, за цю “легітимність” Франція заплатила мільйоном загиблих та десятками років реставрацій.

Наполеон не просто вдягнув корону - він надів на Європу нову епоху.

І зняли її з нього тільки після Ватерлоо – але навіть тоді акуратно, щоб не розбити блиск.

Є особистості, які і через роки цікаві. Наполеон саме така людина. Наполеон особистість, яка здатна розбурхувати уяву, і для багатьох поколінь він був ідеалом, на нього рівнялися, ним захоплювалися...

Наполеон Бонапарт, який на власному досвіді показав, чого може досягти провінційний лейтенант, маючи інтелект, силу волі та працьовитість.

24 червня 1812 року Наполеон із 640-тисячною армією виступив проти Російської імперії. У своїх планах Бонапарт значне місце приділяв саме Україні. Мріяв після перемоги над російськими варварами створити новий державний устрій “козацького краю”. Створити разом із ним і всіма захопленими територіями так звану “європейську асоціацію”, яка б мала єдину систему законів, грошову одиницю, мову. Француз планував створити таку Європу, щоб у мандрівника було відчуття, ніби він усюди вдома і це все – одна Вітчизна. Знаючи, що Україна завжди бажала скинути царське ярмо та стати незалежною, французький імператор планував створити нову державу на її теренах, назвати на свою честь – Наполеоніда. Територія новоствореної держави повинна була розкинутися, насамперед, на Лівобережжі та в Криму. Усі ці землі мали б ділитися на князівства, але на чолі став би новообраний гетьман із найближчого оточення Наполеона.

Читаючи Євгенія Понасенкова, російського історика, відомого своїми неортодоксальними поглядами на історію, цікаво, як він бачить альтернативну версію причин поразки Наполеона у війні з Росією, яка суттєво відрізняється від традиційних уявлень. Він стверджує, що Наполеон не програвав військових кампаній, а його невдача в 1812 році була зумовлена низкою факторів, які, на думку Понасенкова, зазвичай неправильно трактуються.

Основні тези Понасенкова про поразку Наполеона:

«Війну програв Кутузов»: Понасенков стверджує, що не Наполеон, а російська армія під командуванням Кутузова зазнала нищівної поразки у 1812 році. За його версією, російські війська були практично повністю знищені внаслідок дезорганізації, голоду, холоду, мародерства та дезертирства, а Кутузов відвів до Вільна лише невелику частину армії.

«Наполеон не хотів війни»: Понасенков вважає, що Наполеон не прагнув завоювати Росію, а війна 1812 року була спровокована Росією, яка порушувала домовленості та погрожувала Франції. За його словами, Наполеон був змушений реагувати на агресивні дії Росії.

Слабка російська армія: Понасенков заперечує героїзм російських військ, що зображується в офіційній російській історії. Він наголошує на проблемах із дисципліною та значних втратах російської армії не через битви, а через внутрішні проблеми.

«Не вітчизняна війна»: На думку Понасенкова, війна 1812 року не була "Вітчизняною", як її називають у російській історіографії. Він стверджує, що в російському суспільстві не було єдності, а кріпаки не підтримували царя, і мали надію, . що Наполеон може дати їм свободу.

Погляди Понасенкова на цю тему викликають суперечки та різко критикуються багатьма професійними істориками, оскільки вони суперечать загальноприйнятим історичним джерелам та інтерпретаціям. Однак його книги та відеоматеріали мають популярність, пропонуючи нетрадиційний погляд на події 1812 року.

Основні причини поразки французів, які вважаються традиційними:

Відступ та «випалена земля»: Російська армія відступала, знищуючи все продовольство та ресурси, які могли б знадобитися французькій армії, що змушувало її просуватися вглиб території без надії на поповнення запасів. Наполеон був не готовий, що росіяни спалять Москву вщент, не жаліючи своє населення (Як нам це все знайоме)

Неготовність до зими: Французька армія, яка мала обладнання для європейських зим, опинилася в умовах суворого російського морозу, що призвело до великої кількості жертв від холоду, хвороб та голоду.

Партизанська війна: Селяни та козаки організовували партизанські загони, які нападали на французькі колони, знищуючи їхні тилові служби та завдаючи значної шкоди.

Психологічний фактор: Після взяття Москви, яка виявилася майже порожньою та палаючою, Наполеон усвідомив, що його армія перебуває у відчайдушному становищі, і прийняв рішення про відступ.

Матеріал з відкритих джерел